Об’єкт , в якому стані, потреба в поточному або капітальному ремонті, реконструкціїї

Адреса

(місце розташування)

Форма власності (об’єкту, землі), власник, контактні телефони

Кількість місць, площа об’єкта, кількість працівників та ін.

Музеї:

Хорольський районний краєзнавчий музей

М.Хорол, вул. Леніна, 98/4

Комунальна.

Відділ культури і туризму райдержадміністрації,

32 – 6 - 13

4 працівники

962 кв.м

      Історична довідка.

      Хорольський районний краєзнавчий музей розташований по вул. Леніна, 98/4.

Відкрита і постійно діє експозиція в цьому будинку з 1995 року. До цього часу  музей, який був організований ще в 1917 році етнографом В.П.Бірюковим, існував з перервами,  в різних приміщеннях . Сучасне приміщення музею збудоване на поч. 20 ст. і є пам’яткою архітектури місцевого значення. За архітектурним стилем належить до періоду пізнього класицизму (модерну).

      Нині в музеї для відвідувачів відкриті відділи природи, археології, етнографії, Великої Вітчизняної війни.

У відділі природи є 2 діарами, які демонструють природу краю, чучела тварин, стенди, що містять інформацію проо корисні копалини, геологічну історію, грунти, клімат, води, рослинний і тваринний світ, господарство Хорольщини.

У відділі археології представлені експонати кам’яного віку, епохи бронзи, заліза, ранніх слов’ян, а саме: зброя, кераміка, кам’яні знаряддя.

У відділі етнографії є кімната з інтер’єром селянської хати, показано український народний одяг, речі побуту, ремесла.

У відділі Великої Вітчизняної війни є діарами табору смерті "Хорольська яма", розміщені експонати періоду окупації: зброя, гільзи, а також фото учасників війни, їх документи і нагороди.

Проводиться робота по створенню історичного відділу.

Новоаврамівський народний краєзнавчий музей

Хорольський район,

с. Новоаврамівка,

Комунальна.

Відділ культури і туризму райдержадміністрації,

32 – 6 - 13

2 працівники

250 кв.м

      Історична довідка.

      Новоаврамівський історико – краєзнавчий народний музей міститься в окремому будинку в центрі села Новоаврамівка Хорольського району Полтавської області.

      Офіційне відкриття музею відбулося у травні 1959 року. Фактично ж музей почав працювати в листопаді 1958 року. І це перший  в історії Полтавщини музей на громадських засадах. Звання "народний" Новоаврамівському  краєзнавчому музею присвоєно в 1968 році. Його організатором і завідуючим був учитель історії Федір Онисимович Могиленко, який 1968 року був нагороджений значком Міністерства культури СРСР за розвиток музейної справи.

      Експозиція музею розміщена в шести залах і двох коридорах, загальною площею 250 кв.м.

      Експозиція має відділи "Природа краю", "Історія краю", Етнографія", в яких відтворено природні багатства краю, історію села, бойові і трудові традиції, життя і побут населення.

Староаврамівський  краєзнавчий музей на громадських засадах

Хорольський район,

 с. Староаврамівка,

приміщення СБК

СВК "Зоря"

2 – 11 – 48

9 – 73 - 43

1 працівник

115 кв.м.

Пам’ятки історії:

Могила радянських військовополонених /елеватор/

м. Хорол

Комунальна,

Хорольська міська рада

2-13-44

2-14-86

Могила радянських військовополонених /нафтобаза/

-//-

-//-

Могила радянських військовополонених /з-д будматеріалів/

-//-

-//-

Могила радянських військовополонених

/СШ №2/

-//-

-//-

Меморіальний комплекс "Хорольська яма"

-//-

-//-

      Історична довідка.

      13 вересня 1941 року на території Хорольського цегельного заводу німецькі окупанти створили табір смерті для радянських військовополонених. Про цей табір, як про місце варварських знущань і катувань, говорилося в одній із нот Радянського Уряду. Найбільш пекельним місцем табору була так звана "Хорольська яма". Відділки табору були розкидані по всьому місту: на заготозерні, біля середньої школи №2, нафтобазі та інші. В Хорольському таборі смерті фашисти знищили біля 92 тисяч радянських військовополонених.

      Український письменник Д.Бедзик про цей табір смерті писав: "... Хорол, 1941 рік. За містом цегельня, глибокі ями – кар’єри, звідки вибрали глину. Полонених загнали в такі вогкі загороджені колючим дротом пастки. Був кінець листопада. Почались дошкульні заморозки. Пішов сніг. В ямах було тісно. Щоб не киснути в калюжах, кожен намагався "заселити" сухіший горбок днища. Вночі пробували лягти, тулились одне до одного, але вогка земля відбирала від людей рештки тепла. Що було діяти? Люди схоплювалися на рівні ноги, збиралися разом в один великий гурт, і так, збившись до купи, намагалися заснути. Але сон не йшов. Тіло промерзло наскрізь і лиш під ранок падали безсилі на землю і засипали тяжким вічним сном". /матеріал з газети "Зоря Полтавщини" від 13.04.1944 року/

      Внаслідок жорстокого режиму в Хорольському концтаборі від розстрілів, хвороб, а найбільше від холоду за одну тільки зиму1941-1942 років загинуло майже все населення цього страхітливого табру. З 26 тисяч полонених дотягло до весни тільки 2 тисячі, а весною 1942 року прибуло нове поповнення, якого спіткала та ж сама доля.

      Хорольський табір багато чим нагадував відомі концтабори. Може тільки розмірами та технічним оснащенням, дещо поступався.  Що ж до витонченості звірств, до яких тут вдавалися гітлерівці, то він змагався з цими страшними фабриками смерті. Фашисти не випадково обрали для табору територоію цегельного заводу. Площа тут велика, не окинеш оком. До того багато величезних ям.

      Як говорилось в акті Державної комісії, день у таборі починавсь о 4 годині ранку. Вривались поліцаї і істеричним криком примушували всіх вставати на ноги. Поранених, хворих, які не могли рухатись піднімали палицями, а якщо ті падали, добивали палицями. Цілими днями не давали нічого їсти, а коли й давали, то кухоль вонючої баланди з гнилої картоплі та буряків. Десятки, сотні трупів вивозили з табору. Їх складали у протитанкові рови штабелями, трохи пригортаючи землею чи снігом.

      Страхітливу картину з життя військовополонених Хорольського табору смерті змалювали колишній в’язень цього табору художник А.Резніченко, письменник Є.С. Кобитєв написав книгу "Хорольська яма". В районному краєзнавчому музеї міста Хорола зберігаються документи з життя табору, речові експонати.

Братська могила радянських воїнів-танкістів 3-го механізованого корпусу 52 Армії, які звільняли село Вишняки від німецько-фашистських загарбників

Хорольський район,

с. Вишняки

Комунальна,

Вишняківська сільська рада

94 – 2 - 42

      Історична довідка.

      У версені 1943 року танкісти 3-го механізованого корпусу 52-ї Армії звільнили Хорольський район. від фашистських загарбників. Бій на околиці села Вишняків поблизу Хорола був нерівним. Танкові екіпажі, що проривалися до села, ворг зустрів щільним гарматним вогнем і з близької відстані підбив мащину, яка до того ж підірвалася на мінному полі, Жодному танкісту героїчних екіпажів не вдалося врятуватися.

      На допомогу танкістам підійшли нові військові з’єднання 373-ї стрілецької дивізії, В результаті важкого триденного бою вороже угрупування було розбите і 23 вересня село Вишняки звільнено від фашистських загарбників, 23 воїни поховані на місці бою, в тому числі 12 імен відомих. Серед них росіянин, українці, марійці, мордвяни.

Пам’ятник І.Ф.Хмарі

С. Вишняки,

Хорольський район

Комунальна.

Вишняківська сільська рада

94 – 2 - 42

      Історична довідка.

      Іван Федорович Хмара – учасник першої антарктичної експедиції, який,  рятуючи експедиційне обладнання і потужного трактора, що завис над океанською безоднею після шторму,  загинув смертю героя  22 січня 1956 року. Один з мисів серед вод Антарктиди тепер носить його ім’я.

Пам’ятник "Катюша" на честь звільнення села від фашистських загарбників

Хорольський район,

С. Новоаврамівка

Комунальна,

Новоаврамівська сільська рада

98 – 2 - 42

      Історична довідка.

      Пам’ятник "Катюша" встановлено на честь воїнів 17 гвардійського мінометного Черкаського орденів Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького полку, які 19 вересня 1943 року нанесли нищівний удар по скупченню фашистських військ в районі шляху Київ – Харків, що забезпечило успішний наступ радянських військ на захід.

Пам’ятник воїнам – визволителям на полі бою в с.Хохулі –перший бій на території району

Хорольський район,

х.Хохулі

Комунальна власність,

Ковалівська сільська рада

95 – 2 – 42

95 – 2 -  31

      Історична довідка.     

       В кінці серпня  1943 року ряд фронтів південно-західного напрямку перейшли в наступ.  Головні сили Воронезького фронту наступали в напрямку Полтава-Кременчук. Війська 52-ї армії в складі Воронезького фронту на початку вересня прорвали оборону ворога біля міста Зіньків і розвивали наступ в напрямку Миргорода, Хорола, Семенівки, Золотоноші

      Вороже командування намагалося стримати наступ військ на раніше підготовлених рубежах, які тягнулися вздовж річок Ворскла, Псьол, Хорол.  З’єднання 78-го стрілецького корпусу (командуючий генерал-майор Латишев) після визволення Миргорода одержало наказ перпеслідувати ворога, звільнити м. Хорол. 373 стрілецька дивізія вранці 19 вересня 1943 року почала переслідування ворога, який відходив у південному напрямку, і до вечора звільнив Хорол. На підступах до Хоролу у бувшому хуторі Хохулі відбувся самий великий бій. Героїчно билися бійці 1237 стрілецького полку майора Бурмистрова, командирів підрозділів Коваля, Баннікова та інших. В цьому бою загинув командир Ремізов, посмертно нагороджений орденом Леніна, сержант Суворов посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора.В цьому бою загинуло 10 воїнів 1237 стрілецького полку.  На полі бою ворг втратив три танки, самохідні гармати, до сотні солдат.

Садибний будинок, де перебував Т.Г.Шевченко

Хорольськийц район,

с. Вишняки,

вул.Шевченка, 100

Адмінприміщення будинку-інтернату для пристарілих,

Тел.94-2-54

Комунальна власність,

Обласне управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації

      Історична довідка.

      Це пам’ятка республіканського значення,охоронний №597. Двоповерховий будинок, розташований на схилі, що веде до р. Хорол. Колись був обсаджений парком і фруктовим садом. Збудований у 1805 році. Першим власником і будівничим вважався Родіон Пламенець, останній Гадяцький полковник.

Стиль: російський класицизм. В центрі будинку , на першому і другому поверсі – великі круглі зали, вхід до яких із вестибюлю першого поверху. Навколо них по анфіландній системі розташовані приміщення різного призначення. Кожна кімнатат в давнину мала своє облштування. Фасади декоровані прямолінійними сандриками. над вікнами, стіни завершуються карнизами з модульонами. Дах закінчується куполом з невеликим шпилем.

Будинок не раз зазнавав змін. При створенні проекту реставрації будинку, було встановлено, що парадний вхід, а також бік, повернутий до річки, мали колонні портики. Із бокових флігелів зберігся лише один. Авторство не встановлене, але в першопочатковому вигляді ця будівля повністю повторює відомий садибний будинок в с. Знаменському під Москвою, побудований архітектором Н.Львовим в 1792 році.

      Нині це адміністративне приміщення будинку-інтернату для пристарілих.

      У 1961 році на фасаді будинку встановлена меморіальна дошка, яка свідчить, що в липні 1845 року тут побував Тарас Григорович Шевченко під час своєї подорожі по Україні, про це згадується в повісті "Близнецы". За його часів будинок належав поміщику  Дем’янові Оболонському. Пізніше будинок належав поміщиці Котляревській – Родзянко.

Могила Левка Івановича Боровиковського

Хорольський район,

с. Мелюшки

Комунальна,

Ковалівська сільська рада

Тел. 95-2-31

       Історична довідка.

      Левко Іванович Боровиковський  - відомий поет-романтик і фольклорист, байкар. Народився в с.Мелюшках Хорольського повіту 10 лютого /за новим стилем 22 лютого/ 1808 року.

      Батько Боровиковського походив з козацького роду миргородця Луки Боровика, який називав себе Лук’яном Боровиковським. Дома хлопчик навчився читати і писати, а згодом він учився в Хорольському повітовому училищі /1819-1822 рр./, в Полтавській гімназії/1822 – 1826/, а з 1826 р. – в Харківському університеті. По закінченні університету Л.І.Боровиковський учителював у Курській гімназії. Ще коли він вчився у Харківському університеті, почалася його літературна діяльніссть: в журналі "Вестник Европы" в 1828 р. з’явилися перші твори поета поема-билина "Пир Владимира Великого" та баллада "Молодиця" і ін. Боровиковський перекладав твори О.Пушкіна, А.Міцкевича, уклав словник української мови. Найбільший вклад зробив Л.І.Боровиковський в українську літературу своїми байками. В 1852 році у Києві вийшла збірка "Байки и прибаютки Левка Боровиковського".

Десь в 1855-1856 році Л.І. Боровиковський виходить у відставку і живе  то в Хоролі, то в Мелюшках.

 Помер Л.І.Боровиковський в рідних Мелюшках 14 /26/ грудня 1889 року. Тут же, в цьому селі, він і похований.

      В 1961 на могилі Л.І.Боровиковського було встановлено обеліск, в 2005 році – замінено на новий..

Культові споруди:

Троїцька церква (діюча)

Хорольський район,

С. Вишняки

      Історична довідка.

      Побудована Троїцька церква в 1794  - 1799 рр., як усипальниця Гадяцького полковника Родіона Пламенця. В архітектурному відношенні являє собою тип культових будов, виконаних в стилі барокко  і класицизму. Авторство не встановлене.

      Будівля являє собою ( в плані) правильний рівнокінцевий хрест. Увінчана церква восьмигранним барабаном з куполом. Стіни декоровані пілястрами і неглибокими лучковими і циркульними нішами. Перший ярус завершується парапетом-аттиком, а барабан – барочним карнизом. Над вікнами барабана створені циркульні ніші.

Церква Різдва (недіюча), потребує реставрації

Хорольський район,

с. Вергуни

320 кв. м.

  Історична довідка.

      Церква збудована у 1805 році на кошти поміщика Івана Базилевського. Церква розташована на пагорбі і її видно навіть із дзвінниці Мгарського монастиря в м. Лубнах. Вона побудована як усипальниця поміщика Базилевського і має форму ротонди на зразок Пантеона в Римі, тобто кругла в плані. Автором проекту Різдвяної церкви був відомий російський архітектор Микола Львов, який товаришував з нашим земляком, видатним художником – портретистом з Миргорода Володимиром Боровиковським.

     На жаль, церква на сьогоднішній день знаходиться у занедбаному стані. Та всередині ще збереглися залишки дивного живопису та частково найстаріші розписи невідомого художника на Євангельські теми. У 1963 році Радою Міністрів УРСР церква була внесена до списку пам’яток історії  республіканського значення.