1.Село Максимівка.

2.3 квітня 2008 року.

3.Головко Іриною Юріївною - провідним спеціалістом відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації.

4.Добре пам’ятаю. Під лавою пухла лежала, дев’ять год уже було мені. А тут      неподалеку кладовище у нас. Полов’яники із гречаної полови, з  листя пекли такі блинчики, чи оладки, чи сластьони. Брали їх і носили, і ходили з дітворою по кладовищу. І оце ж ми ходили там, бачимо - яма, викопана яма і повна, і вже більше чим пів’ями трупів лежить. А одна сидить поверху дівчинка і кричить: “Папки, папки”. У чорному вся вдіта. Це ж діти було кажуть папка на хліб.

5. Ніякого неврожаю не було, всього було повно, просто куркулили людей. Позабирають все на світі, не залишать продуктів і на один день.

6. Ну хто робив? Комуністи робили.

7. Такого я не знаю. Доносить доносили, а чи награди давали, то цього я не знаю.

8. А хіба я їх провіряла?

9. І висилали, і били, і вбивали. Всього було.

10. Хіба я за ними ходила, чи знаю яка у них зброя була? Може у них повні кармани наганів було, цього я не знаю.

11. Ніяк. Пришли з двору повиганяли все, забрали, і йди куди хочеш.

12. Не знаю можна чи було. Я його не ховала. Якби можна було, то половою нас не годували.

13. Шукали такими щупами залізними:  і ходять скрізь, і штрикають, поки не найдуть.

14. Не знаю.

15. Я не ховала. Не знаю.

16. Ми в колгоспі були. Робили батьки і оце їм зварять галушки, ні священе ні мащене, то вони поприносять галушки дітям, а самі юшку поїдять.

17. Як куркулили і одяг забирали, і харчі, і корови, і свині все забирали і вигонили з хати.

18. За один колосок судили. Тільки не пшениці, а кукурудзи.

19. Не дуже.

20. Самі вори і охороняли, як і тепер.

21. Хто хотів той пішов, а хто не хотів той не пішов. Та довго не ходив і лаяли людей вони.

22. Обязательно.

23. Ну де ти її переховаєш? Прийдуть і із сараю заберуть.

24. Не знаю.

25. Не знаю.

26. Весною, коли позабирали все.

27. Послідню крихту заберуть, ніхто не опікувався.

28. Не знаю.

29. Всі голодували

30. Ні не допомагали.

 31. Полову їли. Шкури, було мати підуть у Градизьк куплять якісь шкури з теляти чи собаки. Одну як купили це мабуть з чорта казали, якась вона червоненька на ній шерсть коротенька, кусок одріжуть осмалять у печі і варять такий навар.

32. Були такі родичі, бувало піде рідна мати і їй не дадуть і крихти хліба. Мабуть все зависить від людей.

33. Полов’яники їли із полови.

34. –

35. Не знаю я не ловила і наші не ловили, а як кожі купляли то купляли.

36. Можна було так тільки за що мінять було. Один був поїхав троє дітей оставив, то як поїхав чоловік, то так по сей день і міняє.

37. В містах я не знаю.

38. Сільрада єсть на те.

39. Були.

40. Не знаю.

41. Возили за кусочок хлібця.

42. Оце ж та яма, містину я знаю.

43. Аякже, то сестра осталася, то брат ото і поминають.

44. . А хіба  за часів радянської влади правилось у церкві? А зараз поминають, усіх поминають.

45. Є. Не католицька.

46. Ну люди то вставляли померлим.

47. Знають. А що їм розповідать. Ми було балакаємо в хаті, а вони слухають.

48. Голова сільської ради був.

49. (Фото зроблено).

50. Ні, не скажу, ви мене продасте і вони мене уб’ють. (Кухаренко Марія Федорівна, 1924 рік )

51. Турсін раніше казали у нас, там здавали золото та і інше.

1.      Село Потоки.

2.       4 квітня 2008 року.

3.       СамбурТамілоюМихайлівною – начальником відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації.

4.       Так, пам’ятаю. Я живий свідок цього голоду, бо я 23 року мені було десять років. Наша сім’я спаслася.

5.       Урожай був гарний, один гектар городу, картошка всєгда родила і кукурудза. Причина голоду – позабирали все на світі під’їзжали підводою.

6.       Свої робили, тільки це був представник, партієць він був у селі, голова сільської ради, якесь начальство.

7.       Не пам’ятаю, може щось і було.

8.       Та хто там їх питав? Не вміли читать і писать, могли тільки розписатися.

9.       Хто не писався в колгосп, і за людей їх не считали, їх висилали.

10.   Оце я не знаю.

11.   Та хто там боронився?

12.   Хто міг десь, закопає у ямках.

13.   Шовкопляс Петро Федорович він і відбирав і бригадиром усе життя був, але такий п’яниця та гуляка був.

14.   Саме менше дві душі, якщо пока є що взяти, а коли нічого не стало потім по троє та по четверо.

15.    –

16.   Та хто кому давав, ви що?

17.   Худобу зразу забрали, забрали все і коней.

18.   Звичайно.

19.   Так ми оце дітлахи ходили колоски збирати. Поле уже вбрали, торбинки такі-сякі нам давали та ножнички, щоб колоски обрізати, А об’єщик  на коні,  ну я не знаю, що він нас не бив, позабирав торбинки і ножнички, та приказав:“ Іще раз застану то бачите, яка нагайка, то усіх тоді”.

20.   Об’єщики.

21.   Не хотіли.

22.   Закривали їх на ніч, морили голодом, поки вони не соглашаться.

23.   Ні не було, де переховувати.

24.   Дньом та вночі ходили.

25.   Я вже не помню разів п’ять.

26.   Коли зима була: починаючи з января і весною.

27.   Люди забирали.

28.   Активісти їм за це якісь пайки давали.

29.   Сміливіші чи розумніші. Їздили в Росію по хліб, по зерно усі їздили, хто міг, ото ті і вижили.

30. Ні.

30.    Корова у нас залишилася та ніяк не розтелялася, уже всі сроки пройшли. Тато тоді вже на роботу не ходив пухлий був, а мама з пухлими ногами пішла в село та привела чоловіків та зарізали корову. Казала з’їмо, а тоді помирать будемо. Зарізали корову засолили те м’ясо, а люди йдуть та просять з протягнутими руками у мами кусочок м’яса, та сирим так і їдять. Та залишився платочок  та сорочка так ми з мамою пішли на базар може хоть яку хлібинку купити, за це. Мама продала платок за 25 рублів та купила хлібинку. А сорочку в мене вкрала жінка.

32. Ні не мали.

33. Із соняшників серединки, кукурудзу, бадилля поріжемо та на жаровню в піч.

34. З дерев само-собою, заварювали чай з листя.

35. –

36. Можна.

37.Може і був, я не знаю.

38. Та багато. Може 100. Відомостей таких я не знаю.

39. Була жінка з’їла дитинку, хлопчик у неї був 4 роки. Бігав, бігав та щось не стало, а люди питають,  де твій хлопчик. Вона відповіла, що десь бігає у родичів. Заявили в міліцію та забрали її, вияснилося, що вона його зарізала та  порубала і склала в глечик.

40. Ніхто ніде не хоронив. Їздили гарбою, збирали і закопували.

41. Давали похльобку, гроші не давали.

42. Та ні. Їх не хоронили, викопували яму і скидали.

43. Сєйчас, конєшно, поминають.

44. Зараз обов’язково. А тоді не можна було й балакать про голод: ні в школі, ні в інституті, ні де і пари з вуст.

45. Є. Київського.

46. Оце я вам і не скажу.

47. Обов’язково. І в клубі чествують їх. Я робила в школі-інтернаті, 50 років педагогічного стажу, розповідала на перервах та виховних годинах, і чоловік мій виступав.

48. Винен, в основному, Сталін.

49.(Фото зроблено).

50. Гречанівська Марія Яківна, по чоловікові Голик

31 березня 1923 року, проживала під час Голодомору 1932-1933 років в селі Тарасівка Полтавської області  Пирятинського району, а потім  перевели до Гребінківського.

51. У Торгсінах золото приймали та міняли на продукти.

 1.       Село Недогарки.

2.       3 квітня 2008 року.

3.       Головко Іриною Юріївною – провідним спеціалістом відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організації та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації.

4.       Я пам’ятаю 21-22 год, я пам’ятаю 32-33. Я бігав за возом, як мій дядько, покійний рідний, у нього була конячка і він по вулиці собирав покійників і везли на кладовище. А, як бабуся померла, то викопали там могилу, а як привезли бабусю,  то яма була вже повна і не було куди кинуть бабусю та підкопали збоку всунули та прикрили.

5.       Причини великі, дуже великі, Сталін поспішив строїть колхози  та зробив голодомор, щоб колхози були і забрати землю у поміщиків.

6.       Комісії, які хотіли тоже вижить.

7.       Були. Ходили з щупами металічними і шукали ями.

8.       Не мали ніяких документів. Це були члени сільської ради, члени виконкому.

9.       Було все.

10.   Не знаю.

11.   Смертю боронилися.

12.   Можна було.

13.   Люди. Мій рідний батько зарізав свиню, а потом добавив туди пшона і відвіз у Кременчук до комуніста на сховище, отак ми і виживали, щоб не подохнуть.

14.   Чоловік десять, а то і більше.

15.   Закопували, а як найшли, то забирали.

16.   Роботу давали і галушки варили і супик варили, щоб людей хоть трошки піддержать, щоб не подохли.

17.   Брали.

18.   Чули бо ходили збирать.

19.   Ганяли, не дозволяли збирати даже колоски.

20.   Ставили людей добровольних охраняти.

21.   Сопротивлялисялюди.

22.   Змушували.

23.   У нас була коровка та вкрали її.

24.   Вдень. Ночью  вони не ходили боялися. І ходили раді свого інтересу, щоб сім’ю свою спасти.

25.   Разів п’ять приходили,  поки не забрали батька у Харків на роботу та так він звідти і не повернувся, тіфом заболів і помер і мати, а ми самі пусті залишилися. Так батько був договорився з сусідом у нього була коровка, щоб він нам по стакану молока кожен день давав.  Він давав і записував, коли вродили фрукти і ми вторгували грошей, то тоді розщиталися за те молочко з ним.

26.   Весною.

27.   Забирали в інтернат.

28.   Ті, що зерно забирали у людей та коней та коров.

29.   –

30.   Ділилися між собою тільки ті, що відбирали.

31.   Було підемо раненько,  як картопля сходу дає, а ми вигрібаємо картошечку та те викинемо, а картошку у мішечок та дуже боїшся об’їщиків, бо можуть і убить.

32.   Бог його знає.

33.   Їли бур’яни, варили.

34.   Листя з дерев,з акацій цвіт, рвали в болоті осікняк, рогіз,  кришили одварювали і їли.

35.   І котів і собак їли, тільки не ми.

36.   Можна було. У Київ їздили возили хліб міняли за одежу.

37.   Був, но не такий.

38.   480 чоловік виявили погиблими ці відомості із списків голови ради ветеранів. Я і досі їх храню.

39.   Я ішов із школи, а дід Кирило мій сусід витягає хлопця із колодязя я кажу: “Що упав?”  “Та ні його на котлети зарізали”. Рідний батько дитину свою. А я стояв і наблюдав, плакать хотілося. А потом Іван Іванович Яцик,  у нього була конячка,  він виорав мажорові(так його називали фамілія Костенко) огород, а грошей не отдав так він із топором прийшов до нього. А тут із сільської ради прийшли люди та в діжці сім голов людських знайшли і відвезли на кладовище.

40.   Мій дядько конячку свою запрягав і Яцик Семен Салович помагав собирать покойних.

41.   Та хто там платив?

42.   Відомі.

43.   Як живі є,  то ходять на кладовище.

44.   Тепер поминають і батюшка молебень читає.

45.   Є.

46.   Тільки воякам на кладовищі поставили, а за голод нема.

47.   Розповідали і розказували. А коли Сталін керував державою нельзя було згадувать.

48.   Керівники, які керували тоді державою.

49.   (Фото зроблено).

50.Романенко Максим Дмитрович. 6 лютого 1919 року.

51. Не знаю.

 1.       Село Недогарки.

2.       3 квітня 2008 року.

3.       Головко Іриною Юріївною – провідним спеціалістом відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації.

4. Дуже пам’ятаю. Я невелика була, але пам’ятаю. Нас двоє було у батьків, приходила комісія щупами шукали хліб. Накладали налог, скільки хліба треба здавать.

5.       Був урожай дуже хороший. Я ще в третій клас ходила і почали вишеньки червоніть, а там вишні наші були і сусідські рядом. Я пішла і вишеньок тих

нарвала в жменьку у себе, і бачу там червоніє і туди пішла, а сусід як

побачив мене та за мною погнався, а я злякалась та заховалася в житі.

6.       Комісія така призначалася і ходила.

7.       Були нагороди. Дядько закопав під хатою хліб, а неподалеку хата була члена комісії,  він побачив тай каже:  “Йосип Махтейович,  давайте поділимося отим хлібом, що у вас закопаний”. А дядько каже: “Та у мене семеро дітей, чого я буду ділитися з тобою своїм хлібом”. На другий день прийшла і забрала хліб комісія.

8.       А цього ми не знаємо, до нас не доходило ми ж діти були.

9.       Були арешти, забирали їх кудись, не знаю за що забирали. Я знаю сусід був, багатенькі були такі: земля була у них три, сини були жонаті та діти були вже в каждого і їх усіх трьох забрали і вони вже не повернулись.

10.    Не знаю цього.

11.   Сусідка моя , така як я – одногодки,  пішла я до неї, а вона сказала, що у них була комісія, якийсь чоловік ліз у під так вона його по голові била молотком, так батьки були приказали.

12.   Ховали, як не найшли було хорошо.

13.   Комісії.

14.   Душ шість – сім.

15.   Закопували, в печі ховали.

16.   Давали. Ото і казали ідіть до колгоспу. Варили там галушки.

17.   І одяг. І у тата машинка швейна була – забрали.

18.    Чули. Бо ми ходили збирать.

19.   Ганяли об’їщики.

20.   Об’їщикивизначенібули у колгоспі, кіньми їздили по степу.

21.   Ні.

22.   Змушували.

23.   Не знаю.

24.   Вдень.

25.   Не пам’ятаю.

26.   Навесні. Ми жили не над дорогою, так я і не бачила цього, а брат розповідав, що бачив повну підводу людей везли голих і босих та сухих. А мама лає: “Не ходи,  бо є такі, що з’їдять тебе”.

27.   Я точно не скажу, мабуть патронати були.

28.    В кого було щось.

29.   –

30.   Та ніхто не ділився.

31.   Варили та таке недобре, бур’ян, якась лобода, сєйчас її я не бачу, а краще було і не знати.

32.   Воно нас не касалося, батьки може і знали.

33.   Листя з березок чухрали, сушили та пекли такі оладки, а воно таке – трава.

34.   З беріз.

35.   –

36.    Можна було виміняти. Тато їздив у Київ одежу возили,  платки вимінювали на хліб.

37.   Ми у місті не були.

38.   Мій чоловік був голова ради ветеранів і він знає, що 480 чоловік

39.   Відомі, ото ж мама було і приказує: “Не ідіть, бо з’їдять”.

40.   Були такі здоровенькі дядьки.

41.   Не знаю.

42.   Відомі. Було прийдемо на кладовище, коло могилки бабусі і дідуся сяду, коли приходить одна жінка, Онопрійка і кладе тоже . А я їй кажу, що ви кладете тут мої поховані, а вона розказала, що в цій могилі і її дівчинка.

43.   Приходять і поминають.

44.   У церкву я не ходжу.

45.   Є, але тоді не було.

46.   Ні, не має.

47.   Розказували, та вони кажуть, що ми дурні були.

48.   Влада.

49.   (Фото зроблено).

50.   РоманенкоХаритинаДанилівна. 17 жовтня 1923 року.

51.      Не знаю.

52.      

1.      1. Село Кам’яні Потоки.

2.       22 квітня 2008 року.

3.       СамбурТамілою Михайлівною – начальником відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації.

4.        Я не то, що пам’ятаю, я з 27-го года. А дєдушка мой, я помню, товк оті качани, оте осердя із кукурудзи. Мій папка в 29-му годі, ні він народився 1904, а організував в селі Кам’яні Потоки, прийшло таке постановлєніє , щоб вибрали голову і організували колгосп. Ето 29-го года, вся громада Кам’янопотоцька поставила на загальних зборах вибрать голову і щоб він організував оці колгоспи, то мій папка у 29-му годі, його громада постановила головою колгоспу. А був у нього помошник Іван Юдович, його папка, його дядько: дядя Саша і дядя Михайло. Оці три Бончуки були мого папки помошники. Тоді був Риженко Федір Захарович – оце були організатори, які організували колгоспи. Ходили з такими щупцями у 33-му. Ну і кажуть: “Голова сидить у конторі, а людей заставив ходить”. То батько сказав: “Та ні, товариші, я іду з ними”.

5.        

6.       У 29-му році п’ять кілограм на трудодень: картошки, помидор, яблука. Всього було багато. Оце мій папа – організатор цього колгоспу, а Федір Семенович організатором був чапаєвського колгоспу, а на горі був колгосп “Юд”, а отут був “Першотравенський”, а далі був “Бригада” і то був садківський колгосп. У 29-му дали по п’ять кілограм. 30-й, 31-й, 32-й, 33-й год уродило, можна було роздать людям. Вони взяли, правітєльство,  вони взяли поставили наше село на “чорну дошку”. Од районних, це пішло. Ні кілограму колгоспнику, ні сто грам. Хіба може, хтось узяв у карман, бо їсточки дуже хотів. Поставило правітєльство на “чорну дошку” село і зробило “самогласний” голод. Не видать нічого. Мій папка отаке зробив: він у 33-му годі намолотили, завезли пшеничку, завезли ячмінь, і посіяли посівне. Папа сам уїжає, а хлопцям сказав: “ Немєдленно роздайте, той хліб, що у коморі є, нашим труженикам, хто скільки братиме хай бере”. То люди до двух часов ночі, з десяти часов, і даже комори замели.  

7.       Може де і кого обібрали, а то не одбирали. Оце папка ходив з тими людьми, щоб не одбирали.

8.       Доносили. Ну да. Вони хлопці були вмісті. Там брали, там одбирали, там ховали, там продавали. Жили хлопці на “широку ногу”.

9.       Ну може і мали якісь, ну як начальство.

10.   Було. Що хотіли, те і робили. Висилали в Сибір.

11.   Мали.

12.   Ну аякже. Боронилися.

13.   Можна. Бо як прийдуть трусить, вони туди не лізуть. У нас лічно: був харчевник, яма, лежанка і зроблена прибауточка, і там було зерно прикопане.

14.   Кожодьори.

15.   По п’ять, по чотири, по три. Наші ходили, наша банда.

16.   В харчевнику, ото в ту яму, що-небудь замотають в платок.

17.   Давали. Варили соєву затірушечку, бо моя мамочка варила.

18.   Все.

19.   Ну аякже. Як вкрала п’ять колосків, то можна було тебе і засудить.

20.   Не розрішали нічого.

21.   Прохорович Іван Олексійович, він із дєтства у папки був охоронником полів. У нього була конячка, бричка. І він оце об’їжав .

22.   Хотіли. Мій дєдушка перший, Герко Семен Григорович.

23.   Може кого і примусово заставляли?

24.    Вони її не переховували, бо худобу ніхто не одбирав, а заставляли добродушно.

25.   Ходили – Григораш  Марія Олексіївна. Було вона розказує: “Підемо туди – там діти пищать на печі, а там – старі, дід з бабою. Подивимось, та і підемо. Що ми в них візьмемо?” Бувало ходили вдень, а заставляли їх і ноччю. А ну, підіть, до отого куркуля.

26.   Та Господь його знає скільки.

27.   33-го, в началі весни.

28.   Був патронат. Забирали і їсти давали.

29.   Вони не  голодували. Не активісти, а ті, що були начальниками. Ті що ходили по дворах, це заставляли простих робочих.

30.   Оце такі і вижили: такі як я, як мій дєдушка. Ті що добровільно пішли до колгоспу. Там їм стали їсти тричі давати.

31.   Помагали.

32.    –

33.   Мали.

34.   Липа.

35.   З липи кору терли, жолуді з дубів.

36.   Яких хто піймав. У нас по правобережжю були ракушки.

37.   Мінять ходили.

38.   Не знаю.

39.   Може одна частина осталась, а дев’яносто дев’ять пропало.

40.   Було. Жила жінка у неї було троє дітей. Вона самого меншого зразу, і тим діткам давала, тоді другого.

41.   Родствєніки, сусіди хороші. На кладовищі.

42.   Хіба може кушать що дали, кусочок хлібця.

43.   Оце я не знаю. Десь на кладовищі є спільна могила. Там батюшка єжегодно праве.

44.   Об’язатєльно.

45.   Поминали. І за часів радянської влади поминали.

46.   Є.

47.   Оце все на кладовищі.

48.   І не приходилось якось.

49.   Господь їм суддя. Правітєльство, ті що керували в те время.

50.    –

51.   Тамара Тетяна Макарівна. 24. 06. 1927 року.

52.    Не знаю.

1. Село Кам’яні Потоки.

2. 22 квітня 2008 року.

3. Самбур Тамілою Михайлівною – начальником відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації.

4. Пам’ятаю. І хорошо пам’ятаю, хоть і сім год було мені у 33-му, Я хорошо помню.

5. Тоді мені не доходило. Все время балакали, що урожай був, а наше село було занесено на “чорну дошку”. Їздили в Росію за хлібом.

6. По нашому участку ходили три жінки – активістки. А хто вони такі? Місцеві, наші.

7. Не знаю.

8. Нічого в них не було.

9. Висилали, хто такий багатий, а середняки залишалися. Висилали у Сибір.

10. Не знаю.

11. Хто як міг. Хто як міг , так і ховав хліб. У нас в батька в Кіровоградщині брат був рідний, там якось голоду не було. То оце була у нас машинка зінгерівська, була в почоті, то батько туди одвіз і міняв на хліб. Те, що поміняв оставляв у нього, додому приносив кілограм десять, через день опять іде брать. Бо його заховать ніде не можна. А мама пошила нам длиненькі спіднички і ми сидемо на пічі. В хаті не топлено на вікнах мороз. А ми вже знаємо коли вони ідуть, каждий тиждень. А торбинки ми заховаємо між ногами, то вони до нас не лазили. А в піч лазили, як знайшли, то все повикидали.

12. Можна. Хто як міг так і ховав.

13. Оці жінки.

14. Три – чотири, і це були односельці.

15. Та де ти їх заховаєш? А тоді одна піч була, лежанка і кровать, ніде не заховаєш.

16. Я не знаю. У мене батько був службовець, довго не вступав.

17. Забирали і одяг і худобу.

18. Ні, не чула.

19. Ні. Як спіймають у полі значить будуть судить.

20. Поля охороняли об’єщики. В нього була коняка і він їздив по полях і все дивився. Бувало ідуть з роботи, картоплю прибирали, він перестріне і у кожній кошолці подивиться.

21. Були такі, що ішли добровільно.

22. Було так , що живосилом. У них і землю, і конячки забирали, то ішли бо ніде не дінишся..

23.У нас корова була, то ми  не ховали.

24. Начинається видно, прийшли і пішли по хатах. Не кожний день оці жінки приходили, а кожний тиждень.

25. Часто. Дуже часто, кожний тиждень.

26. Не пам’ятаю.

27. Та так вони бродили, просили їсти.

28. Були, но я не знаю.

29. Виживали ті, що ближче були до тих що забирали. Ховрахів ловили у степу. У степу їх дуже багато було, каптанчики ставили.

30. Та хто там ділився?

31. Ховрахів ловили.

32. Ніхто не ділився.

33. Весною борщу не було з чого варити , то ото абрикоси рвали на кислоту кидали. У нас було багато дукачів і дукатів маминих. Був магазин називався “Турксін”. Ото туди зносили, здавали. Мама було піде здасть і купе якоїсь баланди.

34. Шпориш їли. Із білої акації цвіт, сушили. З соняшника осердя.

35. Ховрахів, їли і собак і котів.

36. Такий магазин – Торгсін.

37. Це я не знаю.

38. Не знаю.

39. Була хатка, де зараз сільська рада. Там жила жіночка і троє діток. Скільки могла, скільки і кормила їх, а коли вона вже занепала сказала діткам, що коли помре нікому не казали, а різали її, варили і їли. А сусіди замітили, то пішли, то вона ще трошки оставалася. То приїхала міліція і забрали тих діток, а де вони їх діли я не знаю.

40. На кладовищі.

41. Ні, мабуть не платили.

42. Їх просто на кладовищі вряд ховали по 15-20 чоловік в одну яму.

43. Поминають на Проводи.

44. Прошлий год батюшка правив коло хреста голодомору.

45. Є.

46. На кладовищі.

47. Дітям розказую. Ходила в школу розказувала і в клубі.

48. Все забирали.

49. –

50. Булат Євгенія Афанасіївна. 1937 року.

51. Якийсь магазин був спеціальний.

1. Село Кобелячок.

2. 4 квітня 2008 року.

3. Самбур Тамілою Михайлівною – начальником відділу з питань внутрішньої  політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації.

4. Сама його пережила.

5. А Бог його знає, кажуть влада, Сталін.

6. Свої люди – активісти.

7. Може і доносили, мені було десять год, я не пам’ятаю.

8. Наверноє.

9. Арешти були, як тільки хтось щось скаже.

10. Без зброї.

11. Не дуже боронилися.

12. Як у нас не було нічого ми й не ховали, а люди ховали.

13. Активісти, ходили по хатах.

14.По троє – четверо.

15. Під камином можна було примазати.

16. Давали талончики, хто робе по ним давали супчик.

17. Не знаю.

18. Було за п’ять колосків давали п’ять год.

19. Не дозволяли збирати  залишки.

20. Свої, місцеві.

21. Ні не хотіли.

22. Заставляли, а люди не хотіли. Поки не було колгоспу у людей було, що їсти.

23. Добровільно здавали худобу, не було де заховати.

24. Дньом, ноччю не ходили.

25. До нас не приходили, у нас не було нічого.

26. В 33 році, взимку та весною.

27. Здавали у патронат.

28. Не знаю.

29. –

31.   Ні не допомагали.

32.   Не було.

33.   Шпичаки на річці.

34.   –

35.    Може і вживали, я не знаю.

36.   Не знаю.

37.   Не знаю.

38.   Цього не пам’ятаю. Багато знаю. Було ідеш по вулиці.

39.   Не чула.

40.   На кладовищі центральному. Батько і матір хоронили окремо, трун не було в ящиках.

41.   –

42.   Центральне кладовище.

43.   Аякже, коли і я була молодіша бігала, а зараз не можу.

44. Якби я ходила, то поминала б, а так кому вони нужні.

45. Нема, а була - комуністи розбили.

46. Не встановлені.

47. Онукові розповідала, всігда розповідала, як було тоді трудно.

48. Тільки владу. Влада винувата і врожай був хороший, люди таке зробили.

49.(Фото зроблено).

50. Палій Лідія Іванівна. 8 жовтня 1924 рік.

51. Не знаю.

1.  Село Кам’яні Потоки.

2. 22 квітня 2008 року.

3.  Самбур Тамілою Михайлівною – начальником відділу внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації.

4. В 33-му годі мені було восєм год, то я добре пам’ятаю. Батько мій умер з голоду і сестричка менша мене. Мені було восєм, а їй було шість. Такі пухлі було ходили. Рвали на городі бур’ян.

5. Забирала, по-моєму забирала.

6.  З району були, наші були.

7. Я не знаю.

8. Я не знаю, хто там їх показував ті документи. Штрикали ковіньками піч у нас. В пічі було набовтане, то виливали.

9. Висилання були, а чи били я не знаю.

10. Я не знаю.

11. Та хто там боронився? Вони на Соловки вивозили.

12. Ховали. Я знаю, що ховала мама у бутилки: напхала кукурудзи і ховала його, то вони находили, і забирали, і викидали.

13.Залізними крючками штрикали. Скрізь ходили. В хаті у нас тоді була піч, лежанка , то поштрикане було все. Тут навіть на нашй вулиці сусідка була жива, то вона найбільше штрикала – Настя Бунчучка, а вона замужем булла, то її прізвище Булат.

14. Та багато. Не один приходив.

15. Та не було ніяких продуктів, ми шпориш їли та бур’яни.

16.Та це вже пізніше до колгоспу пішли. Мама пішла до колгоспу, батько вже вмер. Коняка в нас була, мама на кладовище батька вивозили замотаного у рядні. А сестриці зробили труну,  сусід збив такий ящик, ото в ящику похоронили, а батька так.

17. Худобу забирали, а рушники ми попромінювали.

18. За п’ять колосків судили. Я знаю, у нас сиділа одна.

19. Та ні.

20. Ні, не знаю.

21. Мама моя пішла в колгосп уже після голодовки, може в 37-38 годах.

22. Я не знаю може і змушували. Я знаю мама отдала в колгосп і плуга, і бричку.

23. Та в нас і в хаті була. Ми ховали і в хату. І в сусідів наших в хаті була.

24. Вдень ходили.

25. Без конца ходили.

26. В 33-му мерли і в 47-му мерли. Я була в Германії в 45-му, а в 47-му я шла з города, а під заборами лежали померлі дорогою.

27. Пізніше було, називалося патронат.

28. Я не знаю. Тьотя моя була, то вони не дуже  голодували. У них корова осталася.

29. В 47-му я добре знаю, бо ходили листя з берез чухрали, з липи, з гльоду. Пекли блинчики, а тоді ми корову купили. Та я ходила на базар торгувала гроші, та такий млинок купила, як м’ясорубку прикручували до столу. Купляли на стакан якоїсь крупи, чи ячмінь, то мололи і пекли такі блинчики. В 47-му годі людей повиживало більше, а в 33-му багато померло. Я вижила і мама вижила.

30. Та хто там ділився?

31. Бур’яни.

32. Та ні. Усі були голодні.

33.Вже як почались абрикоси , і коли почала цвісти акація. Ми лазили, рвали. Із акацій варили в горщиках у пічі, а вони поприходятьі все повиливають і повикидають.

34. З липи та гльоду.

35. Такого в нас не було.

36. Мабуть ні. Не було ні грошей, нічого.

37. Хтозна?

38. Я не знаю. Багато.

39. Це я чула. На горі тьотя жила, мамина сестра та було в неї два хлопчики. Вони голодували і ці хлопчики померли. То вона їх їла. А тоді і тьотя  та вмерла. То казали, що вона тих хлопчиків у погріб кинула, ото коли вона їх їла.

40. Та каждий свого хоронив.

41. Та хто там їм платив? Були гарби. І маму мою заставляли, конякою посилали.

42. На старому кладовищі.

43. Каждий своїх поминає.

44. Конешно. Я забула чи поминали тоді.

45. Є.

46. Ну хто знав, мабуть поставили.

47. Розказувала я.

48. Власть навєрно таке робила.

49. –

50.Бабич Марія Федорівна. 1925 року.

51.Я не знаю.