Чи справді казарма, або Кому це потрібно? (Олена Сидоренко, „Оржицькі вісті”)

Версія для друкуВерсія для друку

 У газеті «Голос України» від 30 липня 2013 року в рубриці «Без глянцю» з’явилася стаття В.Неїжмака «Чим пахне… байдужість?». Публікація викликала і стурбованість, і подивування. Справа в тому, що під заголовком «Казарма» для 90-річних» автор розповідає про комплексну перевірку прокуратурою області реалій соцзахисту найнужденніших мешканців Полтавщини і конкретно згадує гуртожиток СТОВ «Селецька», де доживають віку 6 стареньких. Кореспондент звертає увагу на незадовільний стан приміщення, відсутність затишку, сморід та злиденне харчування підопічних.
Така стаття, зрозуміло, викликала реакцію влади. Відразу ж було створено відповідну комісію, яка виїхала для перевірки. Зацікавлені ситуацією, ми вирішили здійснити свою, журналістську перевірку.
Але насамперед поцікавилися думкою односельців. Називатися та фотографуватися люди відмовилися, хоча переконані: або місце комусь треба, або інвестори, що навесні намагалися захопити СТОВ „Селецька”, змінити керівництво, та люди не дали, тепер знаходять інший спосіб позбутися директора.
А тепер – враження. У затишному місці на узліссі соснового лісу – кілька споруд, є водонапірна вежа, лінія електропередач. Дві будівлі явно занедбані: бур’яни, німі порожні вікна. Третя – дихає теплом життя. На подвір’ї альтанка, бігає песик, лавочка, а на ній – старенька. Вітаємося. У відповідь вона дивиться нерозуміючими очима. Гукаю голосніше. На мій голос із приміщення виходить молода жінка у білому халаті. У розмові виявиться, що це завідуюча гуртожитком Світлана Віталіївна Лозицька. З часом до розмови долучаються ще кілька осіб: кухар Валерія Іванівна Худенко, сторож Сергій Іванович Кобзар. Розпитую про життя-буття, перевірки і їх думку стосовно цього.
- Ми працюємо з 1992 року. Були у нас підопічні, в яких не було рідні, були й такі, від яких відмовлялися. Стосовно описаної ситуації, то заходьте, дивіться, - запрошує завідуюча.
Довгий коридор, диван, телевізор. Панелі пофарбовані справді доволі радикальним зеленим кольором. Питаю про це. Посміхаються: так сталося вже, навесні пофарбували, виявилося, що дещо затемний тон, вирішили наступного року зробити все наново.

угору ↑