Чому взводний отримав позивний «Лопата»

Версія для друку

Чому взводний отримав позивний «Лопата»

 

Сергій за три роки війни пройшов шлях від гранатометника до командира взводу

Із командиром взводу прапорщиком Сергієм ми познайомилися на позиції біля населеного пункту Опитного, що неподалік від донецького аеропорту. Велика кількість вирв від мін і снарядів різних калібрів наочно свідчила про те, що бойовики на цій ділянці оборони активно використовують заборонені види озброєнь. За словами військовослужбовця Андрія, який супроводжував нас, російські найманці щодня прострілюють із великокаліберних кулеметів і гармат БМП-2 суху посадку, по якій нам доводилося йти пригнувшись.

Підлеглі командира взводу прапорщика Сергія дружно й ретельно займалися облаштуванням позиції. Носили колоди, зміцнювали перекриття бліндажів, поглиблювали окопи.

Ділянка оборони, яку тримає підрозділ Сергія, знаходиться у небезпечному місці – поблизу лісосмуги, за якою на відстані меншій, ніж 400 метрів, розташовано опорник бойовиків. Трохи далі видніється зруйнований термінал донецького аеропорту.

– Відмінний командир і чудова людина, – відрекомендував його командир роти лейтенант Іван. – Уміє працювати з людьми, у підрозділі має незаперечний авторитет і повагу.

Для прапорщика Сергія точкою відліку в бойовій біографії став серпень 2014 року, коли він добровольцем пішов на фронт у складі 42-го батальйону територіальної оборони, сформованого в Кіровограді. Брав участь у визволенні Краматорська, Дебальцевого, Майорська, Зайцевого.

– Тоді ми разом із підрозділами 93-ї та 30-ї бригад просувалися вперед, визволяючи один населений пункт за іншим. Здавалося, ще трохи – і вийдемо до кордону з Росією, – згадує Сергій. – І тут почалися жорстокі обстріли з території РФ. По нас стали гатити гаубиці, танки, реактивні установки залпового вогню «Град».

Як пригадує Сергій, складність була в тому, що суцільної лінії оборони тоді не було, тому доводилося протистояти не тільки регулярним частинам російської армії, а й сепаратистським бандам, які пересувалися по наших тилах. На той час підрозділи на 90 відсотків були укомплектовані мобілізованими військовослужбовцями. Серед них половина не мала навіть досвіду строкової служби, тому доводилося вчитися на власних помилках і прислухатися до старших товаришів. У зв’язку з цим йому запам’ятався такий епізод:

– Наш підрозділ зайшов у Вуглегірськ. Командир поставив завдання окопатися й обладнати бліндаж. Усі були втомлені й вирішили відкласти цю справу на наступний день, тому розмістилися на нічліг у сараї. Почався обстріл, імовірно, хтось із місцевих передав наші координати на той бік. Снаряди лягали досить точно. Але ми якось спокійно до цього поставилися. Тут несподівано вбігає наш командир Микола. За шкірку всіх нас із того сараю повикидав. Перейшли в підвал, подумки матюкаючи командира за те, що не дав нам поспати. Раптом чуємо, як земля поруч здригнулася, аж у підвалі зі стелі штукатурка посипалася. Коли через кілька годин вилізли на поверхню, то на місці сараю, у якому ми спали, побачили дві величезні воронки від 152-мм снарядів. Відтоді перше, що роблю, коли заходжу на нову позицію, даю команду облаштувати укриття й закопуватися глибше в землю. Це найефективніший спосіб убезпечити себе на війні, нічого нового поки що не придумали.

Наприкінці 2015 року підлеглі Сергія тримали оборону в Мар’їнці, і там сталася схожа історія.

– Зайняли ми позицію в будинку, на вигляд міцному, кам’яному, – пригадує він минулі події. – Але я наказав хлопцям зміцнити старий бліндаж і всіх переселив туди. І що ви думаєте. Тільки ми закінчили переносити речі з будинку, як туди залітає 120-мм міна. Усе розбило вщент. Мені тоді бійці позивний дали «Лопата».

2016 року прапорщик Сергій підписав контракт, і його було призначено на посаду командира взводу. За три роки війни він пройшов шлях від солдата-гранатометника, командира відділення до командира взводу. Сергій пишається своїми хлопцями й радіє, що вдалося уникнути втрат, зберегти побратимам життя та здоров’я.

Олександр КІНДСФАТЕР

«Народна армія»

Прес-служба Полтавського обласного

військового комісаріату

 

 

угору ↑